Чотири руді лисиці

ЧОТИРИ РУДІ ЛИСИЦІ

Вітер надимав щоки і здмухував сніг з дороги. Здавалося, що асфальт ворушиться.

Ярко стояв біля водія в автобусі, і йому було видно все навкруги: гостинець, укритий льодком, чорні вологі дерева, зустрічні машини, клаптик дуже синього неба. Біле поле з обох боків затискало автостраду і виглядало безкраїм та пустельним.

Їхати було важко. Колеса ковзали. Ярко бачив, як напружено заклякли на кермі шоферові пальці.

Раптом щось яскраве й гнучке випорснуло від білого краю поля до шляху.

— Спиніть, спиніть! — заволав голосно Ярко, і тої ж миті шофер якимось дивом загальмував на слизькому, зрадливому асфальті.

-         Що таке? Що трапилося? — стривожилися пасажири.
          Чотири малі лисиці з пухнастими, від самих лисиць  пишнішими хвостами чимчикували через дорогу. Вони  йшли одна за одною, зграбно переступаючи тонкими  лапками, як по шнурочку. Здавалось, асфальт перетяла  вогниста стяжка. Лисиці йшли спокійно, поволі, наче  знали, що автобус до часу не зрушить з місця, і тому   зовсім не боялись.

      — А бодай тебе! — вигукнув з жалем якийсь чоловік

і сплеснув долонями з досади. — Тут би рушниця придалася!

 Ярко з шофером перезирнулися, шофер підморгнув . Яркові, вони й без слів зрозуміли один одного, як це й  належить справжнім чоловікам. Шофер ще якусь мить  не рушав з місця, щоб не наполохати лисиць і щоб Ярко   міг подивитись у поле, вслід чотирьом вогнистим лисицям.

Ніна Бічуя   

• Чому Ярко просив зупинити автобус?

• Як переходили дорогу лисиці?